Пейнтбол – важка форма захворювання

Нііхто з просунутих пейнтболістів ніколи не зізнається вам у тім, що пейнтбол – це важка форма наркоманії! З усіма витікаючими звідси наслідками. Як звичайний наркоман починає свій шлях з косячка «невинної» травички, так типовий шлях пейнтболіста починається з 20 куль в фідері, десь за містом на покинутій будові.
    Як же це відбувається? А ось як …
    Нічого не підозрюючій людині, як правило, «кращий друг» просто і буденно пропонує спробувати поїхати постріляти кульками у вихідні.


    З цього моменту по вихідних, замість того, щоб пилососити килими, мирно спати, дивитися телевізор, або, на крайній випадок, безкоштовно бігати підтюпцем по загидженому собачками парку, людина знову і знову шукає спосіб опиниться в ситуації, коли кругом стріляють, кричать щось нерозбірливе, зі свистом проносяться кулі і летять бризки. Все частіше і частіше його бажання стає реальністю. Він вже практично не звертає уваги на грошові витрати і обурення дівчини або дружини, що вимагає недільної прогулянки. Він з гордістю демонструє набуті на пейнтбольному майданчику синці товаришам по роботі і все активніше агітує їх поїхати у вихідні з ним – спробувати пограти в ЦЕ. Його план на вихідні – це план обману суперника. У п’ятницю весь день він поглядає у вікно, намагаючись вгадати, яка буде погода у вихідні дні і не пропускає жодного прогнозу погоди. Він все більше хоче стати тим, хто тільки нищить своїми кулями ворогів, а для їх куль він невразливий.
    

Усе ще не страшно? Але безодня пейнтболу ще й не затягла його цілком. Він ще не знає, куди його заведуть маркер під назвою «Тіпманн», вуглекислотний балон, гравітаційний фідер, що вимагає постійного струшування, і кулі сумнівних виробників, які розколюються тільки зустрічаючись з чимось дуже твердим, наприклад головою. Однак відкрити йому очі на прийдешні похмурі перспективи все ще ніхто не поспішає.
    Першим кроком у прірву стає покупка власної маски. Не такої, як в прокаті. А нової, сяючої, що викликає заздрість у тих, хто все ще користується прокатнимі. Вона обов’язково з термальною лінзою. Це дає йому перевагу, і він задоволений. Хвороба розвивається.
    Черговий симптом – купівля спеціалізованих журналів, очікування наступних номерів і лазіння по ночах в інтернеті з вбивання в рядки пошуковиків одного завітного слова – «paintball».
    Друзі та знайомі, дізнавшись, скільки він витрачає на все ЦЕ, починають крутити пальцем біля скроні. Але він то знає, що у них більше йде на просідання в кафе, куриво та інші, шкідливі для організму речі. А він витрачає гроші на СПРАВУ!
    Процес продовжуеться. Наступний «доброзичливець» з просунутих дає постріляти зі свого електронного маркера. Яка скорострільність! А точність! Хвороба починає різко прогресувати. Хочеться як мінімум такий же, навіть можна поки старий. Починається відкладання грошей. Позбавлення себе деяких благ. Ось уже й пиво стає зайвою витратою грошей.
    Найцікавіше ж, що він сам поступово розуміє, що купівлею тільки хорошого маркера справа в принципі закінчиться не може. Хвороба прогресує все швидше, а сам хворий нічого не помічає і не хоче нічого про це чути. Ніяка зустріч з дівчиною не замінить йому вприскування в кров гормонів на майданчику. Адже дівчина може почекати, а ось зібрати всю команду одночасно в одному місці і в один час – велика проблема. Хвороба перейшла в хронічну, невиліковну стадію.
    Прочитавши ці рядки, може з’явиться бажання ніколи в житті не брати в руки нічого важчого склянки і ніколи, взагалі ніколи-ніколи не грати в пейнтбол. Стали б ми цим займатися, знаючи це. Однозначна відповідь – ТАК. І не тільки тому, що це дає можливість відчути первісні мисливські інстинкти, побути трохи воїном. Швидше відповідь така, що пейнтбол – це обраний одного разу спосіб життя і всім, що залишилися за його бортом, цього не зрозуміти. Так, ми хворі. Але ми щасливі. У нас є те, чого немає в багатьох. У нас є вихід з буденності, віддушина, відрив!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *